81 рік пройшов із часу трагедії... 81 рік страшної пам’яті очевидців... 81 рік...
Події 1932–1933 років сьогодні продовжують тримати одну із першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшість очевидців уже немає серед живих. Однак саме зараз тема голодомору в Україні має безпосередній вплив на її цивілізаційний вибір, котрий за 22 роки незалежності так і не вдалося зробити.
Що ми сьогодні знаємо про причини, які заставили тоталітарний режим Сталіна вчинити цей злочин супроти українського народу? Щоб не заглиблюватися в дати, документи, статистику та особисту переписку таких осіб, як Сталін, Каганович, Косіор та ін., можемо в загальному виділити 2 площини мотивації комуністичного режиму 30-х років:
1. Економічна – СРСР станом на 32 рік мав значні фінансові зобов’язання перед рядом країн. Одним із основних ресурсів погашення боргів, за двосторонніми домовленостями, було зерно та продовольча група товарів. Відповідно до генеральної лінії партії, СРСР мав бути передовою державою у всіх без винятку аспектах. Тому думка про зовнішні борги не сприймалась як така. Також варто зазначити той факт, що голодомор в Україні відбувся на тлі всесвітньої фінансової «депресії», що у свою чергу значно знизило ціну на зерно при торгах на міжнародному ринку.
2. Політична – з розгортанням українізації в кінці 20-х років в Україні почав знову підніматись рух спротиву радянській владі. Люди масово відмовлялися вступати в колгоспи. Державні заготівельні компанії натикались щораз частіше на озброєні виступи селянства. Щораз частіше лунали заклики до виходу УРСР зі складу союзу. Комуністична влада прекрасно пам’ятала ту запеклу боротьбу, яку вела УНР та війська Нестора Махна. По суті, станом на 1930–1931 роки в Україні визріла передреволюційна ситуація. По всіх селах лунали заклики: «Хай живе вільна Україна!», «Геть СРСР»...
У цій ситуації вищому керівництву держави прийшлось шукати методи придушення потенційного спротиву.
Сьогодні так звані прихильники «голоду у всіх республіках СРСР» пояснюють лихо виключно економічною площиною та нібито великою посухою чи неврожаєм... Насправді «всі республіки СРСР», яких торкнувся голод, мали у своєму складі етнічні землі українців: Кубань, Поволжя, Північний Кавказ, частина Молдавської Автономної Республіки. З «економічного» погляду говорять також, що завдяки «необхідним жертвам» вдалось підняти промисловість і т. д. Мається на увазі побудова таких гігантів, як Дніпровська ГЕС, Харківський тракторний завод, Миколаївський елеватор... Ну що ж, геноцид етнічного населення, мабуть, є достойною платою за прогрес... Дивним збігом є факт визнання СРСР державою зі сторони США, куди чи не найбільшу кількість українського зерна було відправлено саме у 1933 році.
Сьогодні так звані прихильники «голоду у всіх республіках СРСР» пояснюють лихо виключно економічною площиною та нібито великою посухою чи неврожаєм... Насправді «всі республіки СРСР», яких торкнувся голод, мали у своєму складі етнічні землі українців: Кубань, Поволжя, Північний Кавказ, частина Молдавської Автономної Республіки. З «економічного» погляду говорять також, що завдяки «необхідним жертвам» вдалось підняти промисловість і т. д. Мається на увазі побудова таких гігантів, як Дніпровська ГЕС, Харківський тракторний завод, Миколаївський елеватор... Ну що ж, геноцид етнічного населення, мабуть, є достойною платою за прогрес... Дивним збігом є факт визнання СРСР державою зі сторони США, куди чи не найбільшу кількість українського зерна було відправлено саме у 1933 році.
На 22 році незалежності маємо невирішену полеміку в українському суспільстві: а чи був голод – голодомором? Так, 32–33-ті – це роки, в яких цілеспрямовано знищувалось етнічне населення українських земель! Статистика? Перепис населення УРСР 1926 року говорить про населення чисельністю 28 мільйонів 926 тисяч осіб, з них 85 % – українці. Перепис населення УРСР 1937 року, який, до речі, довгий час був засекречений, дає нам знову цифру в 28 мільйонів 388 тисяч осіб. За 10 років населення зменшилось на 524 тисячі, при середньому числі природного росту в 500 тисяч на рік? Частка українців на момент цього перепису становить вже інше число – 75 %.
Шляхом вирахувань та аналізу науковці дійшли висновку про прямі втрати від голодомору 1932–1933 років в 3,5 мільйони людей. Цифра 10 мільйонів втрат від цього геноциду виводиться із урахування відсутності народжуваності в наступні кілька років.
Доказами саме геноциду українців у 1932–1933 роках є той аспект, що злочинна радянська влада відмовлялась визнавати сам факт голоду в той страшний час. Відмовлялась приймати гуманітарну допомогу від української діаспори з країн Європи, Америки та навіть сусідньої Польщі. Дивним і насторожуючим є той факт, що офіційні уряди інших держав не давали об’єктивної реакції на події, що відбувалися на території України. Без належної відповіді залишився лист президента УНР в еміграції до 14-ої асамблеї Ліги Націй.
Доказами саме геноциду українців у 1932–1933 роках є той аспект, що злочинна радянська влада відмовлялась визнавати сам факт голоду в той страшний час. Відмовлялась приймати гуманітарну допомогу від української діаспори з країн Європи, Америки та навіть сусідньої Польщі. Дивним і насторожуючим є той факт, що офіційні уряди інших держав не давали об’єктивної реакції на події, що відбувалися на території України. Без належної відповіді залишився лист президента УНР в еміграції до 14-ої асамблеї Ліги Націй.
Сьогодні більшість європейських країн разом зі США, Канадою, Австралією та країнами Латинської Америки визнали голод 1932–1933 років актом геноциду щодо українців. Із європейських країн офіційного визнання наразі немає від Великобританії, Німеччини, Франції та ряду Балканських країн.
Однозначно і беззастережно відмовилась визнавати Голодомор геноцидом Росія. Північно-східний сусід не бажає визнати історичну справедливість, оскільки прийдеться понести всю повноту відповідальності за злочини, вчинені радянською владою. Чому? Та хоча б тому, що саме Росія та її уряд упродовж двох десятиліть вважають себе спадкоємцями СРСР.
Однозначно і беззастережно відмовилась визнавати Голодомор геноцидом Росія. Північно-східний сусід не бажає визнати історичну справедливість, оскільки прийдеться понести всю повноту відповідальності за злочини, вчинені радянською владою. Чому? Та хоча б тому, що саме Росія та її уряд упродовж двох десятиліть вважають себе спадкоємцями СРСР.
Саме зараз вирішується подальша цивілізаційна доля України. Ми повинні чітко пам’ятати, що тільки національна єдність дозволить нам попередити можливі помилки та трагедії, тільки прагнення до створення сильної держави із сильним народом забезпечить нам спокійне та самодостатнє життя у світовій співдружності. Вибір за нами.
Проблема осмислення та сприйняття голодомору сьогодні в Україні також покладена у кілька площин буття української нації. Насамперед потрібно усвідомити, що ця сторінка історії – це не «сльози», а гіркий досвід взаємовідносин народів та ідеологічних парадигм, чи їх конфлікту. Окрім демографічних втрат, наслідки яких, безумовно, позначились на сучасному генофонді нації, науковці відзначають значну колективно психологічну травму народної свідомості. Більшість дослідників характеризують українців як «постгеноцидну» націю, що пояснює відсутність чіткої державницької лінії розвитку держави та суспільства. Чи є вихід із замкнутого кола? Так є!... Сьогодні творцями історії стає молоде покоління українців. Покоління, чия свідомість формувалась у контексті незалежної держави, покоління, котре сьогодні є якісно іншим від існуючих «еліт», покоління, яке саме стає «елітою» та здатне впливати на суспільні процеси.
Сьогодні ми повинні забути, що хтось має нас жаліти чи вирішувати наші проблеми. Кожен українець повинен згадати свою шляхетну та героїчну історію боротьби. Із поразок виносити лише досвід, а досвіду в нас предостатньо, щоб почати вже сьогодні не тільки перемагати на якомусь внутрішньому рівні, а здобувати своє гідне місце в глобальному світі.
Проблема осмислення та сприйняття голодомору сьогодні в Україні також покладена у кілька площин буття української нації. Насамперед потрібно усвідомити, що ця сторінка історії – це не «сльози», а гіркий досвід взаємовідносин народів та ідеологічних парадигм, чи їх конфлікту. Окрім демографічних втрат, наслідки яких, безумовно, позначились на сучасному генофонді нації, науковці відзначають значну колективно психологічну травму народної свідомості. Більшість дослідників характеризують українців як «постгеноцидну» націю, що пояснює відсутність чіткої державницької лінії розвитку держави та суспільства. Чи є вихід із замкнутого кола? Так є!... Сьогодні творцями історії стає молоде покоління українців. Покоління, чия свідомість формувалась у контексті незалежної держави, покоління, котре сьогодні є якісно іншим від існуючих «еліт», покоління, яке саме стає «елітою» та здатне впливати на суспільні процеси.
Сьогодні ми повинні забути, що хтось має нас жаліти чи вирішувати наші проблеми. Кожен українець повинен згадати свою шляхетну та героїчну історію боротьби. Із поразок виносити лише досвід, а досвіду в нас предостатньо, щоб почати вже сьогодні не тільки перемагати на якомусь внутрішньому рівні, а здобувати своє гідне місце в глобальному світі.
Тема історичної справедливості в контексті питання Голодомору не може бути наріжним каменем розколу чи непорозуміння в українському суспільстві. Тут найдоречнішим твердженням буде цитата екс-глави УГКЦ владики Любомира Гузара: «Немає поділу між Сходом і Заходом України. Поділ є між тими, хто любить Україну і хто її не любить». Тож робімо висновки вже сьогодні, щоб завтра не повторити тих трагедій, які ми одного разу зуміли пережити.
Немає коментарів:
Дописати коментар