Книги, як і люди, мають свою долю

Книги, як і люди,

мають свою долю.

З латини

КНИГА в нашій країні користується небаченим попитом. До послуг сучасного читача – величезні книжкові фонди державних сховищ. Разом з тим багато хто намагається зібрати собі хоча б невеличку особисту бібліотеку. В ній часто відводиться місце для краєзнавчої літератури, створюється полиця улюбленої класики чи складається – книжка за книжкою, шафа за шафою – ціла (буває на кілька тисяч томів!) колекція за обраною темою.

Щоб мати таку бібліотеку, не досить передплачувати багатотомні видання вітчизняних і зарубіжних авторів, вишукувати новітні серії та "бібліотечки", купувати новинки літератури і врешті-решт діставати шляхом обміну уживані, але вкрай потрібні для тебе видання. Затятий книголюб не лінується у вільний від роботи час походити по книгарнях, частенько заглядає увечері "на вогник" до своїх колег, використовує кожну нагоду, щоб поговорити про книги з букіністами-професіоналами. Він весь час у шуканнях, у своєрідному творчому горінні. Без такої нестримної жаги, самовідданої закоханості в книгу і схиляння перед її мистецькою довершеністю не було б справжніх знавців і цінителів друкованого слова.

Письменник Володимир Лідін застерігає читачів своїх бібліофільських оповідей "Друзі мої – книги": "Знати книги – це ще не все; основне – любов до книги, потяг до неї, який у книгарській справі шанується не менше, аніж саме знання книги, а коли по щирості, то й більше. Тут без бажання, як зрештою, і в будь-якій діяльності (сфері), створити нічого не можна".

Книголюбство – це свого роду талант. Особливий.. Дивовижний.. Часто незбагненний.. І через те вже з часів Марціала й Лукіана (давньоримського та давньогрецького письменників) образ "книгочита" нерідко принижується, висміюється, пародіюється. Та й понині ще дехто не від того, щоб зарахувати це захоплення, разом з фахом архівного працівника, до розряду прозивних імен.

...Уявімо на мить бібліотеку "ідеального" книголюба: шафи, стелажі, антресолі, стіл – геть усе впритул закладено книжками. Щось на зразок книжкового складу. Та не слід забувати, що тут головна дійова особа – не ці видання, а їхній власник, господар свого затишного куточка, людина рідкісного обдарування й неймовірної працездатності. Вона, звичайно, трохи зніяковіє перед нежданим гостем і, мабуть, не кожному (хіба що людині спорідненої душі) зможе відкрити серце й думки.

"Кожен по-своєму, – міркує герой Анатоля Франса Сар'єт, – здійснює свою мрію життя. Я творю її у моїй бібліотеці, й коли настане мій час, хай мене забере Бог з моєї драбинки, що притулилася біля захаращених книжками полиць".

Герой відомого оповідання французького письменника минулого століття Шарля Нодьє "Бібліоман" пішов у своїх прагненнях далі. Він ще за життя підготував собі епітафію, взявши за взірець напис із надмогильного каменя родоначальникові демократичної культури американського народу Бенджаміну Франкліну. Щоправда, з деякими корективами. Ось текст цієї незвичної епітафії: "Тут спочиває за дерев'яною оправою примірник in folio найкращого видання людини, написаний мовою того золотого віку, якого вже більше не збагне світ. Нині – це стара книжка, попсована, заплямована, підмочена, розшарпана, з пошкодженим фронтисписом, сточена червою і взята цвіллю. Не варто сподіватися для неї запізнілої й непотрібної честі перевидання".

Цей тип книголюба з минулого століття ще й досі викликає в нас не тільки щиру повагу, а й деяку заздрість своєю самозреченістю задля книги, своїм збирацьким ентузіазмом.

Ще хочеться відзначити, що 150 років тому букініст був іншим. На теперішній час багато антикварних книжок вийшло з обігу. Одні загинули у війнах, інші надовго оселились на полицях бібліотек і особистих зібрань. Нам дедалі менше доводиться мати справу із стародавніми фоліантами. Але є чимало порівняно нових видань, що йдуть за антикварні. Це особливо, книги перших років Радянської влади. Нарешті, обсяг літератури збільшився, отже, треба вдосконалювати свої знання. Яке ж виродження може бути при вдосконаленні? Але все ж усіх букіністів єднає особлива любов до книги, непереборна пристрасть. 

То ж не зовсім відомо, коли і як виникло й розквітло це таке поетичне й романтичне книголюбство і в чому його коріння. Яке місце відведено йому в сучасному житті??