Люди завжди ставилися до передсмертних слів вмираючих з особливим трепетом. Що відчуває, що бачить людина, яка знаходиться на межі між двома світами? А якими були останні слова великих письменників? Простими, загадковими, дивними? Іноді вони звучали, як марення хворого, іноді – як недомовленість чогось важливого. Хтось висловлював співчуття про життя, що минає, а хтось знайшов в собі сили пожартувати.
Бернард Шоу: «Вмирати легко, ламати комедію – важче»
Федір Іванович Тютчев: «Яка мука, що не можеш знайти слово, щоб передати думку»
Джеймс Джойс: «Невже більше ніхто мене не розуміє?»
Едгар По: «Господи, спаси мою бідну душу»
Марк Твен (доньці): «До побачення. Якщо ми зустрінемося»
Ганс Християн Андерсен: «Не питайте мене, як я. Я вже нічого не розумію»
Віктор Гюго: «Це битва дня і ночі. Я бачу чорне світло»
Лопе де Вега: «Тепер-то я можу це сказати: Данте завжди мене дратував!»
Генріх Гейне: «Господь мене простить. Це його робота»
Сомерсет Моем: «Вмирати – нудна і безрадісна справа. Моя вам порада – ніколи цим не займайтеся»
Вільям Сароян: «Кожному судилося померти, але я завжди думав, що для мене зроблять виняток. І що?»
Олександр Дюма: «Так я й не дізнаюся, чим все закінчиться»
Оскар Уайльд (помирав у кімнаті з позбавленими смаку шпалерами): «Убивче забарвлення! Одному з нас доведеться звідси піти»
Немає коментарів:
Дописати коментар