День Українського козацтва

  Уже сьомий рік поспіль наша країна урочисто продовжує відзначати порівняно молоде свято – День Українського козацтва. У цей день, 14 жовтня, країна також відзначає і інше не менш важливе для українського народу свято – Покрову Пресвятої Богородиці.

    Враховуючи заслуги козацтва та справжнє його призначення в утвердженні української держави, а також його значний внесок в сучасний процес державотворення, Президент України 7 серпня 1999 року позначив дату 14 жовтня Днем Українського козацтва, підкріпивши це відповідним указом.

  З давніх-давен Богородиця є покровителькою українського козацтва й усіх українських збройних формувань. Запорожці, зокрема, мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці з іконою її Покрова. Окрім того, на свято Покрови в Україні відбувалася Велика рада, що обирала гетьмана, визначала, як козацтву жити далі. Тому символічно, що це свято встановлене Указом Президента № 966/99 від 7 серпня 1999 року припадає саме на цю дату.
   У документі, підписаному Леонідом Кучмою говориться: «Враховуючи історичне значення і заслуги українського козацтва в затвердженні української державності і істотний внесок в сучасний процес державного будівництва, ухвалюю встановити День українського козацтва» . І справді неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, що б так глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю всього українського народу, як українське козацтво.

 Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XIV столітті цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих « Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

     Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати  на перебіг політичних  подій в Україні і Європі. Європейські монархи наймали козаків для участі у військових операціях. З напіввійськового промислу козацтво перетворювалося на окремий стан тогочасного українського суспільства. Вироблялися і усталювалися військова організація, адміністративний устрій, закони і звичаї. У XVI столітті українське козацтво утворило свій центр – Запорозьку Січ, що була столицею значною мірою незалежної військової республіки. У XVII столітті козацтво запорозьке, реєстрове вже утворило провідну верству українського народу і склало основу української держави, що постала 1648 року з початком Визвольної війни під проводом гетьмана України Богдана Хмельницького. Козацький адміністративно-військовий устрій був поширений на значну частину України. 3 козацької старшини утворилася нова українська аристократія. Новий устрій проіснував на українських землях до кінця XVIII століття, а військові козацькі формування – до першої половини XIX століття.

     Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII століття, коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». З часом виокремилася низка версій, що пояснюють походження козацтва:

     1) «хозарська» – ототожнює козаків з давніми народами степу « козарами», або хозарами;

     2) «чорно-клобуцька» – вбачає в них нащадків «чорних клобуків» – тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

     3) «черкаська» – вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

         4) «татарська» – виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства – козацтво;

      5) «автохтонна» – доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

         6) «родницька» – висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі – « бродниками» , які жили у пониззі Дунаю;

   7) «уходницька» – пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

    8) «захисна» – пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

      9) «соціальна» – факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

   Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональність, яка дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

   Та навіть не зважаючи на той факт, що до остаточної наукової оцінки козацтва ще далеко, можна сміливо стверджувати, що в Україні немає більш важливого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та більш важливого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення.

    Це свято в рамках нашої держави відзначають із дуже широким розмахом. Козацтво – один з важливих двигунів, який є і центром, і перехрестям, і змістом більшості соціальних процесів, а також компонентом територіальної та національної консолідації. Саме подібний феномен сприяв придбанню українським народом сьогоднішнього способу життя.

  Згадуючи минулі традиції, у цей день сучасна молодь намагається максимально точно відтворити всі відомі конкурси, ігри та ін. У День Українського козацтва особливе значення належить посиденькам на природі, хороводам, пісням.

  Цікаво зауважити, що колишні українські традиції зі стрімкою швидкістю починають все частіше з'являтися в аналогічному суспільстві 21 століття.